Цей проєкт сайту є важливий і навіть обов’язковий для висвітлення бурхливої пори, яка існувала в Галичині під час 20-го століття.

Від Першої світової війни аж до недавніх літ Галичина, як і вся Україна, задихалася від навалу чужих ворожих сил, які прагнули захопити її багатства, поневолити її автохтонний народ, знищити її характер і розгромити її особливу національну ідентичність.

Із сходу і півночі  –   аґресія московських більшовиків, тих ‘’кращих друзів’’ України, які знищили мільйони українських людей.  Одночасно із заходу зухвало просувалися наші сусіди, поляки, які повинні б бути для українців природними союзниками в боротьбі проти Московії, а українці для них  –  проти аґресії Німеччини.   Але замість цього  –  як спостерігає д-р Василь Варига  –  вони мріяли про Польщу "од можа до можа"  –  від Балтійського до Чорного моря  –   в якій українці мали б бути тільки польськими наймитами.   Яка ж різниця для українців між такими плянами і сценарієм, передбаченим для них ще іншим, подібним грабіжником  –   Гітлером.

Tрагічну долю зазнали з польських рук Лемківщина, Надсяння, Ярославщина, Підляшшя і Холмщина: знищення їхніх старинних церков, систематичне спалення їхніх сіл і жорстокі катування і вбивства священиків та інших патріотів. В модерній порі, це називалося б етнічною чисткою.

На півдні румуни зайняли українську Буковину, а чехи забрали Карпатську Україну.

Українським патріотам того часу  –   науковцям, літераторам, мистцям, учителям та іншим  –   ворожа влада не дозволяла працювати у відповідних ділянках.   Визначних керівників звичайно знищувано, а їхні імена оплюгавлювано.   А галицька тисячолітня українська мова і культура були знецінювані.

Галичани, позбавлені волі, не були господарями на своїй рідній землі.   В такій ситуації найсвідоміші з-поміж них або зверталися до збройної протидії і масово жертвували життя в бою з ворогами, або втікали за кордони України, особливо під час і при кінці Другої світової війни.   Цей другий спосіб давав хоч деяку можливість врятуватися від смерти, примусової праці в неволі, внутрішнього заслання і зруйнування сімей руками найбільш жорстокого тоталітарного режиму в усій історії Европи  –   московської імперії.

Внаслідок нищівної політики окупантів Галичина втратила своїх найбільш компетентних народних діячів.   Ті, яким пощастило знайти безпечне пристановище в чужих країнах, відразу розпочали наполегливу жертовну працю для того, щоб зорганізувати розпорошених по різних континентах і країнах еміґрантів і відбудовувати в діяспорі, культуру та зберігати пам’ять про все рідне, яке їм довелося залишити.   Вони будували церкви, закладали українські школи і громадські установи, творили літературні, мистецькі й музичні скарби і так розвивали національну культуру, що її систематично знищували окупанти на землях України.

Пропонований тут сайт має можливість висвітлити тільки малу частину колективної народної пам’яті, збережену поза межами Батьківщини.   Сподіваємось, що подані тут матеріяли будуть корисні не лише для тих, яким вони були донедавна недоступні, але й для будь-якої особи українського роду, де б вона не жила, якщо вона бажає дізнатися дещо більше про своє коріння і своїх предків, котрі шляхетно, добровільно і по-лицарськи обороняли рідний край перед ворогами.

Сайт тут має можливість пропонувати погляд тільки на малу частину колективної народної пам'яті яка ввійшла в дійсність поза батьківщиною, особливо доречною для тих яким вже довго було заборонене таке знання.

Ці матеріяли, в українській або англійській мові, пропонуються читачам безкоштовно, у формі доступних для розшуків файлів типу ПДФ.   Окремі файли можливо внести у ваш власний комп’ютер і читати, коли завгодно.   В міру можливости, переклади українських творів на англійську мову теж є забезпечені.

Наша веб-сторінка це далеко незакінчена праця – вона постійно продовжується.  Початкова пропозиція це імпозантна книга в 900 сторінок, ілюстрована численними фотографіями з давноминулих часів, п.з. Бережанська Земля.   Це Галичина в мініатюрі!   Вебмайстер сподівається, що цей електронний передрук допоможе виправдати надію авторів збірника, що їхній твір зуміє  –  за словами Редакційної Колеґії  –  

. . . привернути із забуття ті малі незначні вогники, що тут і там були розсипані гарячими українськими серцями, з яких у короткому часі піднялись-спалахнули великі вогні ... національної свідомости і гордости, боротьби і саможертстви за право до державного життя – за найвищі ідеали української нації. . . і ті вогні ніколи вже не погаснуть!

Тепер я представлю читачам свого батька, Івана, і свою матір, Стефанію. Народжений 1900 року в селі Саранчуки Бережанського району в Галичині, Іван зголосився 1915 року добровольцем до військової служби в лавах Українських Січових Стрільців, щоб боронити свій край від московських загарбників та інших аґресорів.  

Вписаний до 3-ої сотні, 1-го полку УСС-ів в ранзі стрільця, незабаром заслужив собі підвищення до рівня молодшої старшини в УГА і боровся довго і хоробро за Україну, про що свідчать його військові медалі, які ми, його нащадки, зберігаємо і досі.

Іван одружився зі Стефанією 1933 р. в Галичині. Згодом був арештований і засланий до кацету в Березі Картузькій, де поляки знущалися над українськими патріотами, щоб зламати їхній опір. Аж до кінця своїх днів батько страждав від ран, завданих йому в кацеті польськими катами.