Життєпис д-ра Ігора Федіва

Ігор Федів народився 8 вересня 1895 року в Коломиї.  Після побуту в Станиславові й Перемишлі, де його батько вчителював у гімназії, переїжджає з родиною 1902 р. до Львова.  Від березня 1902 до червня 1905 р. вчиться в народній школі.  У 1906 р. здає екзамен до філії Академічної Гімназії.  Директором філії був тоді І. Громницький.

Вже як гімназійний учень, від 1909 р. він залюбки займається фізкультурою і бере живу участь у сокільському, спортивному і пластовому (був щойно в початках) рухах.

В червні 1914 р. здає з відзначенням матуру.  В тому ж році бере участь в І. Сокільсько-Січовому Здвизі, як один із молодих організаторів і провідників.

Вибух Першої світової війни 1914 р. застає його з родиною поза Львовом у Карпатах, звідки, після зайняття москалями Галичини, дістається до Львова, а після повороту австрійських військ до Галичини зголошується до Українських Січових Стрільців.  Після короткого вишколу в Кадрі і Боднарові зголошується до вимаршу на фронт.  Приділений до сотні Яремовича, бере участь у першому бою під Семиківцями. Пізніше, приділений до булавної сотні полку, перебуває весь час на фронті.  Під Лисонею, де полк УСС потерпів великі втрати вбитими й пораненими, а ті, які залишилися, майже всі попали в полон, І. Федів рятується з полковою командою і відходить з нею до Кадри в Пісочній. Після переорганізування і доповнення полку відходить під весну знову на фронт.

Коли в Росії вибухла революція, полк УСС стояв під Куропатниками.  Після пролому фронту Керенського попадає 1 липня 1917 р. під Куропатниками в полон майже з цілим полком УСС і дістається до Дарниці коло Києва.  Перед вивозом транспорту полонених офіцерів УСС на Сибір вдається йому втекти з вагона і дістатися до Києва, де вже перебувало чимало раніше полонених УСС-ів.

В Києві Ігор Федів перебуває під прибраним прізвищем Чорноморський Петро ( в той час чимало австрійських утікачів з полону жило під прибраними прізвищами).  Там він працює спершу у видавництві ''Вернигора'', а згодом як лектор географії України в Старшинській Школі Української Національної Ради (УНР).

В січні 1918 р., з виїздом делеґації УНР на мирові переговори з Центральними Державами в Бересті, їде туди як стенограф (під прізвищем Чорноморський).  Повернувшися до Києва, переховується там аж до звільнення міста від більшовиків військами УНР і німцями.

В Києві застає його пізніше гетьманський переворот, а згодом повстання проти гетьмана.  Призначений урядом Директорії стенографом до дипломатичної місії УНР на Мирову Конференцію до Парижу, виїжджає з нею, але місія задержується у Відні, бо її не допускають до Парижу.  Не маючи змоги повернутися в Україну, записується на віденський університет і включається в студентське і громадське життя.

Як пізніший голова Студентського Товариства ''Січ'', співпрацює з рамени студентства при засновуванні ''Прихильників Освіти'' та ''Українського Вільного Університету''.  Згодом бере участь у Міжнародному Студентському Конґресі в Празі, на якому засновано організацію ''CIF’’ (la Confédération Internationale des Étudiants), до якої – без уваги на сильний спротив і перешкоди з боку поляків і москалів – все таки прийнято представництво українського студентства в надзвичайні члени.  Але це викликало потребу об’єднати роздрібнені студентські організації в один центральний союз.   Це й була головна причина того, що проведено приспішені зусилля над зорганізуванням Всеукраїнського Студентського З’їзду, який скликано в Празі влітку 1922 р. Конґрес, зі своїм дійсно соборницьким і всепартійним характером, президентом якого був Ігор Федів, тривав один місяць. Він закінчився заснуванням Центрального Союзу Українського Студентства (ЦЕСУС); президентом обрано представника крайового студентства, Гана.  Одначе, ця перша спроба компромісового об’єднання українського студентства всіх напрямків не дала бажаних наслідків і виявилася нежиттєздатною.

Саме тому вже незабаром скликано Перший Надзвичайний З’їзд ЦЕСУС-у в Данціґу, на якому поширено діяльність цієї організації також на економічну ділянку.   Президентом переорганізованого ЦЕСУС-у обрано Ігора Федіва, якому вдалося розвинути дуже живу діяльність Союзу і поставити його на належну висоту.

В лютому 1929 р. Ігор Федів здобуває ступінь доктора філософії з відзначенням (у географії та історії) на Карловім університеті в Празі.   Пізніше здобуває ще додатковий ступінь у землемірному відділі на празькій Політехніці.

26 червня 1928 р. одружується в Празі з Наталією з Трильовських, яка там закінчила студії на філософічному факультеті і віддала докторську дисертацію з української літератури.   Навесні 1939 р., після 11-літньої відсутности, Ігор Федів повертається в Україну до Львова, де працює в землемірському бюрі інж. Свірського, а згодом, від 1930 аж до 1939 р., в українській Торговельній Школі як викладач економічної географії.

Рівночасно проводить активну діяльність як член управ головніших організацій і товариств: як довголітній містоголова Українського Технічного Товариства і член Редакційної Колеґії Технічних Вістей; співорганізатор І. Конґресу Українських Інженерів у Львові; член старшини Сокола Батька; член управи ''СПРУГ'' та інших.

Крім того працює в ''Маслосоюзі'' як референт реклями і технічний редактор Кооперативного Молочарства.  Від 1932 р. працює при виданні Української Загальної Енциклопедії в її редакції як ілюстраційний редактор.  Після закінчення праці над тією енциклопедією засновує з В. Микитчуком ''Український Видавничий Інститут'', який опублікував, крім різних цінних творів, підручників і монографій, також Великий Атляс України і Сумежних Країв та Географію Українських і Сумежних Земель під редакцією проф. В. Кубійовича.

Взимку 1940 року вдається йому видістатися перед навалою більшовиків з Галичини до Кракова, де працює в ''Українському Видавництві'' як заступник директора, проф. І. Зілинського, а від 1942 р. як директор краківського відділу видавництва.   В 1944 р., з евакуацією Кракова перед більшовицьким наступом, переїжджає з видавництвом до Відня.   Там тяжко занедужав і після підлікування в шпиталі переїжджає з працівниками видавництва до Баварії, до Бльончофену, де застає його розгром Німеччини навесні 1945 р.

Відтак перебуває спершу в таборі переміщених осіб (ДП) у Гавнштеттен, опісля в Зоммекасерне в Авґсбурзі, де вчителює у таборовій гімназії, а пізніше і в Торговельній Школі.

Рівночасно закладає таборове видавництво, коперативу ''Українська Книга'', котра видала англійські казки для шкільної молоді, як посібник навчання англійської мови, а пізніше дуже корисну інформативну брошурку з 20 мапами і коротким пояснювальним текстом про Україну відомого приятеля українців, проф. Симпсона, в англійській мові і в українському перекладі.

В квітні 1949 р. виїжджає з родиною до Тунісу, де в Бен-Метірі (кругло 120 км від м. Тунісу) численна українська група була заанґажована при будові великої греблі французькою фірмою ‘’Campenon Bernard’’.   Там працює як землемір при відділі помірів і обчислень.  Після трьох років, в липні 1951 р., виїжджає до Канади і поселюється в Монтреалі.

Там відкриває невелику книгарню і засновує ‘’Видавництво І. Федіва’’, в якому перевидає люксусове видання Лиса Микити Івана Франка, та Альбом УСС, присвячений 40-літньому Ювілеєві УСС. Поважна недуга і дуже важка операція примушують його залишити і книгарню, і видавництво.

Вміжчасі навчає на середньошкільних курсах українознавства географію України, а 1955 р. був покликаний на Монтреальський Університет як професор при Відділі Слов’янознавства, де викладає географію України.

Від червня до грудня 1962 р., з чотиримісячною перервою, перебуває в лікарні в Монтреалі, де закінчив життя 12 грудня 1962 року.

На світлині справа, дня 16 березня 1975 р. в Монтреалі, пані Наталія Федів приймає з рук УСС-а Теодора Давидовича, в імені свого покійного чоловіка Ігора, який Теодорові був побратимом по зброї, святкову кокарду, виготовлену з приводу святкувань 60-літнього Ювілею УСС-ів.